| Ой чого калина віти похилила?
Чи багато квіту, чи важка роса?
Ой чого так рано мати посивіла –
А була ж у неї золота коса.
Мамине безсоння, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,
В коси заплітає сивини печаль.
Стеляться тумани долами-лугами,
Стеляться тумани на глибокі сни.
Гей, дорого дальня, повертай до мами –
Буде в її косах менше сивини. |